Цьогорічні переможці "Коронації слова" з Черкас про свій творчий шлях. Гість третій - Світлана Веренич.

 Сьогодні ми говоримо зі Світланою Веренич (Горбань) дипломанткою Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" у номінації "романи" за твір "Кров Авіценни".

Проект "Інтерв'ю письменника"

Пані Світлано, дякуємо що завітали до нас особисто і згодилися на невеличке інтерв'ю! Ми щиро цінуємо можливість поспілкуватися з вами без посередництва  техніки, тож розпочинаймо!

— Що спонукало почати писати і коли ви зрозуміли, що письменство ваш шлях?

Мене спонукав почати писати величезний захват, справжнійі емоційний вир, що накрив мене з головою у 5 років. Крихітна дівчинка з маленької військової частини у хащах Білорусі потрапила у обласне місто Вітебськ на циркову виставу. Вперше побачила на арені клоунів, гімнастів, акробатів, але найбільші враження на мене справили виступи дресирувальників. Коли я побачила слухняних тигрів, мавп, собачок – це настільки вплинуло на мене, що коли я повернулась  додому, в голові самі склалися перші коротенькі віршики, де щасливою дресирувальницею виступаю саме я.

— Які складнощі були на шляху до Коронації?

Я не можу сказати,що були якісь складнощі. Нам дуже пощастило: перший посланий на «Коронацію» роман помітило журі і ми потрпили у десятку фіналістів! З сестрою ми стали співавторами починаючи з нашої повісті «Апокриф». Ідея була моя, але Наталя приєдналася, тема їй була теж близькою, знайомою. Вона завжди ставилася до літературної творчості серйозніше, відповідальніше, ніж я. Саме вона звернула увагу на конкурс «Коронація Слова», завдяки чому він граю таку визначну роль у нашій творчій долі.

На свою першу «Коронацію» я не потрапила через хворобу дитини, на нагородження поїхала сестра.. Це було у 2005 році, тож наша перша «Коронація» відбулася дуже давно.

— Чим надихалися під час створення роману «Кров Авіценни», де черпали ідеї та натхнення?

Справа в тому, що задум виник давно, але поштовхом стало те, що пішов з життя мій батько, людина унікальна — він більше 55-ти років пропрацював лікарем. І я бачила перед собою зразок справжнього лікаря, який по-справжньому любить людей, намагається врятувати кожного хворого. Цей приклад був у мене перед очима. Коли ми жили в Білорусі, він був єдиним лікарем на декілька сіл. Шість років тому тато пішов з життя… І я вже не могла не написати те, що відчувала, чим хотілося поділитися з людьми. Я багато бачила різних лікарів за своє життя, але не хотіла писати про погані випадки. Мені захотілося написати про такого лікаря, який працює для людей, на щастя, такі трапляються мені постійно! Під час роботи, роман вийшов за цю тематику і набув декілька інших рис, тому він називається «Кров Авіценни». Тут і про призначення людини, і про те, як шукати справу свого життя, і важка, непопулярна, тема самогубства, і про важливість вчасно простягнути руку допомоги, врятувати чиєсь життя. Мене надихало навіть бажання написати цей роман, і це прагнення не полишало. Знову ж таки – дедлайн, хотілося встигнути дописати і відправити на конкурс. Це змусило мене дістати всі свої чернетки, сісти й працювати без вихідних.

— Скільки часу присвячуєте письму та терміни роботи над романом-фіналістом?

Спочатку я пишу чернетку. То можуть бути окремі глави, уривки, довідковий матеріал. Працювати можу, де завгодно, на чому завгодно: хоч на аркуші паперу, хоч у телефоні, в айпеді, нетбуку. Аби думка, ідея, влучна фраза були збережені. Поступово накопичується матеріал. У період активного письма можу добу не підніматися з-за столу. Багато пишу від руки, але помітила, щЦо передруковуючи чернетку, майже нічого не виправляю. Зараз пробую одразу набирати текст у комп’ютері. Дуже люблю дедлайни, це чудовий стимул працювати. Робота над романом зайняла біля півроку, але попередня робота років п’ять.

— Як охарактеризуєте ваш роман: жанр, цільова аудиторія?

З жанром важко, це суміш психологічного роману з любовним, соціальним. Але мені все ж таки здається, що це саме психологічний роман.  Тема роману теж не проста і як на мій погляд – дуже актуальна. Мені здається, що він  буде цікавим як для чоловіків, так і для жінок, як для молоді, так і для людей будь-якого віку.

— Які цікавинки можете розповісти про роман чи роботу над ним?

Коли я пишу новий роман то нікому про нього, навіть друзям, не розповідаю. Бо потім важко писати. Тому коли я писала «Кров Авіценни», то тільки сестрі дала почитати, коли він був майже готовим. А цікавинка така: один з моїх вигаданих героїв, коли роман вже був написаний, «знайшов» свій прототип, навіть портрет схожий. Якась містика!

— І останнє, кому завдячуєте перемогою? Хто підтримував вас на цьому шляху?

Мене завжди підтримували і підтримують мої рідні: батьки, діти, внуки, і, звичайно, моя сестра Наталя. 

Ми щиро вітаємо пані Світлану з відзнакою на конкурсі та бажаємо надхнення на твочій ниві. Сподіваємося незабаром побачити ваш роман на полицях книгарень та у нашій бібліотеці! До наступних зустрічей!